ГоловнаВійнаНа захисті УкраїниМаруся Звіробій

Маруся Звіробій

37Маруся Звіробій
Нещодавно Маруся Звіробій отримала орден Народного героя України. Вже третій рік поспіль вона вперто йде до мети, яка неочікувано постала перед нею на Євромайдані – спасіння власної держави, оборона власного народу.
В мирні часи, дизайнер, геральдист, видавець за фахом, наша героїня не могла навіть уявити собі, що так круто зміниться її життя та життя її України. 18 лютого, під час найактивнішої фази боїв на майдані «народилася» майбутня Маруся (тоді ще Олена). 
Вона організувала в контакті групу під назвою «Допомога пораненим Майдану», хоча сама лежала хвора але зкоординувала сотні людей, що тоді допомагали один одному. 
Їй, як і всім нам, не вдалося тоді відсвяткувати перемогу, оскільки невдовзі почалась анексія Криму, а згодом і Донбасу. Побратими з козацької сотні назвали її Марусею за отаманський характер а бійці Правого сектору «доукомплектували» позивним Звіробій, за непохитну позицію до знищення ворогів України. 
Разом зі своїм чоловіком, якого побачивши після майдану одразу ж охрестила Ведмедем, Маруся організувала полігон початкової військової підготовки під Києвом. Їй виказали свою довіру безліч волонтерів, оскільки в них на очах, продукти та амуніція відвозилась до важкодоступних позицій на кордоні між Україною, вже сепарським Донбасом та росією. В той же час, волонтери інструктори збирались на Марусиному полігоні тренувати всіх бажаючих. Це були і прості цивільні, яких приводив до полігону страх війни та власної непідготовленості, і хлопці, що мали лише кілька днів для тренувань перед виїздом на фронт і згодом Марусині добровольці. За кілька наступних років полігон об’єднав тисячі патріотів та приймав в себе гостей на вишколи з усіх куточків України і навіть вже окупованих територій.
Марусі ж дорогу на АТО закрив вже її чоловік Ведмідь, оскільки наша героїня була вагітною. Та жодного дня її справа не лишалась без її підтримки. Вибігавши з пузиком по полігону, збираючи допомогу для бійців, шукаючи кращих інструкторів, допомагаючи в тилу правоохоронцям, Маруся в цьому полум’ї боротьби стала мамою. Особистий страх втратити українську землю для своїх дітей, не надавав їй спокою. Закрити очі на війну вона не змогла і вже її добровольці були нею прилаштовані до 79ї бригади ВДВ. І вже нові хлопці просилися на її вишколи й до її бригади, у склад її ведмедів. Як відмовляти, коли своїм бійцям постійно чогось не вистачає на передовій? Продукти треба, форма треба, взуття швидко зношується. Маруся лишалася мамою не лише для своїх дітей але й для своїх бійців, знаходила завжди на них час та ніколи не відмовляла в допомозі. З-під землі знаходила потрібні ресурси, якщо її ведмедикам в чомусь було скрутно. 
Вже рік минув як Марусині ведмеді, зразковим підрозділом славлять її справу в лавах 79 бригади. Тепер її запросили, створити такі ж підрозділи й для інших бригад високомобільних десантних військ. Кілька місяців тому Маруся прийняла присягу та підписала контракт зі збройними силами України. Зараз на черзі 95 бригада чекає її підрозділ та вже набрано хлопців для 25 бригади.
Мета та мрія впертої жінки-воїна лишається незмінною – Україна має бути сильною, незалежною, гордою та успішною державою, а без сильної армії не буде сильної України. Маруся обрала важкий нежіночий щлях, робить роботу, яку інші вважають не підйомною і не оглядається ні на кого. Віра в перемогу та бажання зберегти землю пращурів для своїх нащадків єднає навколо неї справжніх патріотів та справжніх воїнів. 
Коли вона відправляє своїх ведмедів на оборону, то завжди благословляє словами «Бережіть Україну та один одного!»
Пишаємось нашими героями.

jooble